із книги яка ніколи неопублікується

...........Моя чудернацька історія почнеться з того моменту коли я вперше закохалась. Якщо дивитись усі фільми про кохання чи будь які драми – в них можна побачити моє перше найсильніше кохання. Багато хто переконує мене, що слова, які я говорила йому - в пусту, але насправді, затьмарена хвилею його егоїзму,  коли не звертав уваги на відвертий прояв моїх почуттів - розвертався і йшов , що мене більше заводило і ще більше закохувало у нього, робило мене сліпою. Його смс зводили з розуму. Він умів в короткому повідомленні описати такий ребус що я могла над ним сидіти днями і все це в 10 словах. Завжди ця прихована сутність була в ньому. Я знала його всього, але не повністю. Він був, і є  для мене досі нерозгаданим енігмою.   Батьки вчили мене:- « завжди йти до своєї мети» моєю метою був він!
Я не бачила жодного навколо,  я нікого не хотіла чути і ні чого мені не потрібно було. Людина – гіпноз. З ним я набула всіх хороших рис і в одну мить все втратила. З ним пізнала все прекрасне і навчилась шукати  хороше в всьому поганому. Найбільше помилок я скоїла суто з ним, і це чорт візьми так мені подобалось. Ми як Сід та Ненсі тільки тоді ще поки без рок -  енд - роллу, наркотиків і сексу. Хоча було все! Взаєморозуміння,  повага і кохання. Він перший змусив мене плакати і він перший плакав мені. Я розуміла що мучу його, але не прощала болі завданої мені. Я поклалясь що ніколи нікого не покохаю так сильно як покохала його. І що ж, так і є досі.  Хоч моя дурість нас розлучила я не бачу причин прощати мене  і благати повертатись, хоча кожного разу я повертаюсь до цієї думки з питанням: «а можливо?». Та лишимо це в просторах ілюзій. В його мінусах були сховані плюси, його мінус як пікселізація з плюсів. Але я його хотіла просто вбити, він міняв мене в всьому я не сприймала і вбити його було простим вирішенням його проблеми. І я його вбила та не фізично а морально я пішла до іншого....