Мені жаль, що  хороші вірші я присвячувала не тим людям. Хоча, я дуже щаслива що вони давали мені надії та хороші емоції в той час. Мне абсолютно не важны твои недостатки я вижу в них только плюсы. И в глубинах души мои прежние останки ты сбереги, не измени Я стану куклой для тебя - Красивой и серёзной буду любить тебя и оберегать, Твои поступки буду  ухвалять и при етом сильно- сильно обнимать. Буду стихи тебе писать пусть в них ошибок много но силу мысли донести они наверное смогут. Когда скучаешь- ты звони в любое время суток хоть утро мною не любимо - с тобою будет чудно. Я буду паенькой твоей чтоб ты смеялся, И детства ты в душе своей чтобы не стыдался. Я рада встречи нашей хоть и с выдержкою лет Но явно всем на свете извесны факты о вине. Я скучаю по тебе хоть и так понятно.. Говорить тебе об этом в каждой песне важно. Я б писать еще сумела долго -долго ,до утра Но все же хочется сказать все приятное в глаза. С нетерпения все жду нашей скорой встречи.. ибо так обнять хочу- ужас  сводит плечи. До чего ты  дорог стал - нет тому концепта О, как хочу достич с тобой уровня адепта.

А знаешь, итог то всегда один
С мыслями стерпется наш приговор
И тогда будет на весь мир пир
Есле же выберешь жизнь со мной.

И даже во время негод
И даже сквозь тисячи миль
Душа летит моя сквозь
Деревушек, лесов и рек

Сдесь и воздух чистей
И любовь так нежна и жива
Люди верят в людей
А любовники- в чудеса

Когда в белоснежных постелях
Танцует свой танец судьба
Огнем и водою чарует под небом
Связывая два серца

Задаешся вопросом:навеки ль ета беда?
Когда уснуть без еге поцелуя все реже - никак
Когда в темноте своих замкнутых глазТы видешь любовь но описать то никак нельзя

із моїх моментних діалогів:

А что нам нужно для счастья?
Я уже несколько раз на этой неделе ловлю себе на этом вопросе.И знаешь, ни разу, ни разу я не дала себе полноценный ответ. Постоянно желала чего-нибудь материального и мелочного. Да и духовные фишки не вставляют. Любовь для меня уже вне внимания, флирты,симпатии - я уже не обращаю на это внимания.Зачем?В любых отношениях один конец.
Есле же раньше нам для счастья нужен был человек то сейсас мне нужно обратное. 
Дайте мне спокойствие, мою музыку и чай - вы увидите самого счастливого ребёнка во всей вселенной!

Та нехай мене вважатимуть дуркуватою

та я вмію сміятись - а значить я живу а не існую!

А хто я,власне, така?

Чому я можу собі дозволяти когось в чомусь обмежувати, щось комусь забороняти? 

Хто я,власне, така щоб опікуватись чужими для мене людьми і не берегти своїх?Чому я вважаю що мої люди сильні?Чому я себе самовпевнюю в тому що вони справляться і переживуть без моєї моральної підтримки? Чому я потребую в них, в їх присутності і в підтримці? Чому говорю постійно я? Чому проблеми завжди в мене? А що робиться в цей же момент з ними? Чому я настільки впевнена в них, в їхній позиції і в їхній моральній обстановці?
            Дивуюсь собі що зараз просто сиджу і пишу це, задаю сама собі питання і сама не можу знайти відповідь. Інколи, багато на думці слів та тих самих відповідей, та з язика воно не злітає через мою накрутку в тому що це лишнє  та нерозумне. Та згодом, з часом який міняє все абсолютно проходить аналіз цих лишніх фраз і знаходиться одна і настільки влучна що нею можна було б змінити всю ситуацію під корінь! Дивуюсь та й годі. Краще б встала і подзвонила.Запитала. Звеселила.
Та ні, я закомплексований слимак. в мене є власна оболонка "антимудізму", "нечіпайменепрошуянікомунедопоможу".
Я,нажаль, незмінна

Щастя мати старшого брата!
Я за часте сприймала його опіку як недостатність чогось в його мізках, не розуміючи 
самого головного: бажання вберегти мене від негативних чинників.
Я часто ображала його не розуміючи надмірну любов до мене сприймаючи її навпаки.
Я не розуміла обмежень які ставив мені він, знову ж не розуміючи його прагнення в вихованні мене.
Я не говорю йому часто що люблю його, але я знаю точно, що навіть в момент його не правоти я буду доводити його домінування в певному питанні. 
Час міняє все! Людей, думки,світогляд!

 Зараз я нічого крім величезного "Дякую" йому сказати не можу.

©Ксяник

Це куріння дає трагічності картин
І розбавляє гірчицею смачені сльози
Воно доводить до тремтння клітин
і показує для мене вічні психози.

В моменти щасливих тіней,

 Коли сонце ласкало нам п"яти
Ти був святіше святіших людей
Котрі колись щось та й втрачали.

А в очах сподівання веліло піти
І запах чаю із м"яти
Розбавляв наший вічний етюд
Милування гріху та страти.
©Ксяник

Трішки прози

Напевне самий момент поговорити про цінності.

Як відома всім фраза "что имеем не храним, потерявши плачем".Та нехай це вершина банальності,але

можете образити мене в будь якому вигляді, якщо у вас такого не траплялось. І не вас воно мучило, це відчуття пустоти, нікомунепотрібності та дикого, позитивно-емоційного голоду.І не ви картали себе
за будь-який вчинок, за,здвалось, мінімальну дрібницю, яка вщент, до нитки, могла змінити ваше життя і ваш світогляд.
Це не ви? Сумніваюсь..
Іноді, щоб зробити правильне рішення, потрібно дивитись на ситуацію зі всіх сторін, оглядати кожну грань,
ребро, і це все не швидкоплинно траплятиметься . Вас завжди супроводжуватимуть люди з своїми думками, з своїм баченням проблеми,та вам варто замислюватись не над ними, а над собою. Вам жити з вашими проблемами,а не постороннім .Звичайно,
є моменти коли ви самі хочете,що там хочете, ви просите вам допомогти розібратись, але ви постійно говорите
не з тими людьми і постійно приймаєте не правильні рішення.Завжди,повторюю, завжди проблема в вас і її рішення це- Ви!
Будьте повільними в своїх особистих справах,Обдумайте кожне слово, кожен поступок. Що було б кращим для вас і,
ради Бога,відповідайте взаємністю.Це ж так просто. Якщо є почуття, якщо ж сказали що любите то будь ласка -любіть!
До вас телефонують просто запитати як ви і чим займаєтесь, хоч це вже в 20-тий раз за день, та це геть не злобний контроль,це трепетне ставлення до вас, піклування та прямий доказ небайдужості. Які можуть бути думки про набрибливість? А якщо цього в мить не стане? Що ви будете робити? Задасте собі єдине питання відповіддю на яке буде -"не цінила.."