А хто я,власне, така?

Чому я можу собі дозволяти когось в чомусь обмежувати, щось комусь забороняти? 

Хто я,власне, така щоб опікуватись чужими для мене людьми і не берегти своїх?Чому я вважаю що мої люди сильні?Чому я себе самовпевнюю в тому що вони справляться і переживуть без моєї моральної підтримки? Чому я потребую в них, в їх присутності і в підтримці? Чому говорю постійно я? Чому проблеми завжди в мене? А що робиться в цей же момент з ними? Чому я настільки впевнена в них, в їхній позиції і в їхній моральній обстановці?
            Дивуюсь собі що зараз просто сиджу і пишу це, задаю сама собі питання і сама не можу знайти відповідь. Інколи, багато на думці слів та тих самих відповідей, та з язика воно не злітає через мою накрутку в тому що це лишнє  та нерозумне. Та згодом, з часом який міняє все абсолютно проходить аналіз цих лишніх фраз і знаходиться одна і настільки влучна що нею можна було б змінити всю ситуацію під корінь! Дивуюсь та й годі. Краще б встала і подзвонила.Запитала. Звеселила.
Та ні, я закомплексований слимак. в мене є власна оболонка "антимудізму", "нечіпайменепрошуянікомунедопоможу".
Я,нажаль, незмінна